СІКОРСЬКИЙ ЯРОСЛАВ СЕРГІЙОВИЧ
СІКОРСЬКИЙ Ярослав Сергійович народився 04 серпня 2005 року у звичайній українській родині в селі Великі Зозулинці.
Усе життя Ярослава пройшло у Великих Зозулинцях: тут відвідував дитячий садок, тут навчався у загальноосвітній школі.
Так склалися життєві обставини, що вихованням Ярослава займалася бабуся Людмила Миколаївна. Саме вона вела його у 1 клас і проводжала на шкільний випускний бал. Вона була для нього всім, а він – став сенсом її життя. А ще – тітка Олена, яка постійно була поруч і допомагала.
Спокійний, допитливий, з власним почуттям гумору, завжди готовий прийти на допомогу – таким запам’ятався Ярослав учителям та однокласникам.
З дитинства у хлопця виявилися серйозні проблеми з зором, але це не завадило йому впевнено йти до своєї мети – мріяв стати військовим і ще зі школи почав до цього готуватися. Підручник «Захист Вітчизни» Ярослав знав напам’ять і мав найвищий бал з цього предмета серед усіх учнів.
Мрією хлопця стала 3-тя окрема штурмова бригада. Він вивчив статут та нормативи фізичної підготовки бригади і самостійно почав тренуватися. Йому було важко фізично, але ніколи не скаржився, а впевнено маленькими кроками рухався до своєї мети.
Після закінчення 11 класу у 2022 році став учнем Красилівського аграрного ліцею, який успішно закінчив, здобувши робітничу професію.
Свою трудову діяльність розпочав у с. Кошелівка, де півроку працював охоронцем на тваринницькому комплексі. Ярослав і далі самостійно тренувався. А коли на комплекс приїхали працівники ТЦК, хлопець сам підійшов до них і попросився на службу до ЗСУ, але обов’язково у 3-тю штурмову бригаду.
Йому вдалося пройти медкомісію, хоч проблеми з зором були дуже серйозні. Далі – Київ, виснажливий «тиждень штурмовика» у навчальному центрі АТЕКу, який з гідністю пройшов Ярослав і нарешті був зарахований у омріяну 3-тю Окрему штурмову бригаду.
Юного воїна відправили на 3 місяці на навчання в Іспанію – хлопець став кулеметником. Невимовна сила духу, наполегливість, самопожертва допомогли йому здійснити мрію – Ярослав став військовим у неповних 19 років.
А далі – на схід, на захист рубежів України. Юний патріот з позивним «МАЖОР» воював віддано, після позицій завжди добровільно просився на «зачистки», бо вважав це своїм обов’язком.
Наприкінці березня 2024-го у бою під Авдіївкою був важко поранений, пройшов тривале лікування, реабілітацію. Не працювали м’язи на нозі, була можливість «списатися», але знову Ярослав проявив неймовірну силу духу, наполегливість і повернувся до своїх побратимів. Воював на різних напрямках (Донецький, Харківський, знову Донецький).
У 19 років став «ветераном війни», отримав нагороду, якою дуже дорожив – «бойові шеврони 2-го батальйону».
Нечасті дзвінки до рідних, короткі повідомлення… і знову очікування зв’язку. Бабуся, тітка Олена (яку побратимам представляв мамою), усі рідні просили: «Ярику, бережи себе, дитино», на що хлопець завжди відповідав «Мені за честь загинути на полі бою!».
На жаль, саме так і сталося…
06 червня 2025 року поблизу населеного пункту Новомихайлівка Краматорського району Донецької області, відданий військовій присязі на вірність Українському народу, мужньо виконавши військовий обов`язок, в бою за Україну, її свободу та незалежність загинув солдат, гранатометник 1-го штурмового відділення 2-го штурмового взводу 3-ї штурмової роти 2-го штурмового батальйону 3-ї Окремої штурмової бригади – СІКОРСЬКИЙ Ярослав Сергійович…
Йому назавжди буде лише 19…
ВІЧНА СЛАВА ГЕРОЮ!
